| | |
ФАЗА (грец. phasis –
поява) – момент, окрема стадія в розвитку і зміні якого-небудь процесу, явища.
ФАКТ (лат. factum –
зроблене, здійснене) – 1) дійсна, невигадана подія, явище, процес; твердо
встановлене знання, яке дане у досвіді, служить для якого-небудь висновку і є
перевіркою якого-небудь припущення; 2) дійсність, реальність; те, що існує
об’єктивно
ФАКТ НАУКИ – відображення
фактів дійсності, всебічно перевірених, вірогідність яких доведена. Ф.н.
усвідомлюються і фіксуються в термінах мови науки у вигляді емпіричних суджень.
ФАКТ СОЦІАЛЬНИЙ –
одинична загальнозначуща подія (сукупність однорідних подій), типова для тієї
або ін. сфери сусп. життя або характерна для певних соц. процесів; це події,
які мали місце у певний час, умовах, незалежно від того, чи спостерігались вони
дослідниками чи ін. суб’єктами.
ФАКТИ ЮРИДИЧНІ –
різноманітні життєві обставини, стани, які визнаються правовими і з якими
пов’язують виникнення, зміну та припинення суб’єктивних прав, юрид. обов’язків,
юрид. відповідальності та повноважень.
ФАКТОР (лат. factor –
виробляючий; той, що робить) – причина, рушійна сила якого-небудь явища,
процесу, що визначає окремі його риси чи його характер у цілому.
ФАЛЕС (прибл. 625/640
– прибл. 547/560 до н.е.) – перший
найвідоміший давньогрец. філософ, мислитель, засновник Мілетської школи,
родоначальник європ. філософії. Ф. прагнув побудувати картину всесвіту на
природних і розумних засадах. Першоосновою світу Ф. вважав воду, яку наділяв
атрибутом розумності й творчої енергії: якщо, щось і є божественним, то тільки
вона. Джерелом змін, що відбуваються у світі, він вважав “душу”. У гносеології
відстоював принцип: “Пізнай самого себе”. Уявлення Ф. базувались переважно на
міфологічному світогляді, характерному для ант. культури.
ФАЛЬСИФІКАЦІЯ (лат. falsificare – підробляти) – 1) методологічна
процедура, за допомогою якої встановлюється помилковість гіпотези або теорії
внаслідок її емпіричної перевірки; фундаментальне поняття методологічної
концепції К.Поппера; 2) перекручування, підробка.
явою митця.
ФАНТОМ (франц. fantome від
грец. phantasma – привід) – вигадливе видіння; привід; вимисел;
результат уяви.
ФАТАЛІЗМ (лат. fatalis –
визначений долею) – віра в фатум, неминучість долі.
ФЕДОРОВ Микола Федорович
(1828 – 1903) – рос. реліг. філософ, який запропонував
оригінальну нехрист. систему – космізм – яка припускає відтворення усіх
попередніх поколінь, їх перетворення і повернення до Бога. Їх “воскресіння”
вбачав у можливості регуляції сліпих сил природи засобами науки і техніки, які
розвиваються, оволодіння їх досягненнями, у т.ч. у сфері перебудови людського
організму, освоєння космосу і управління космічними процесами, у розповсюдженні
вищої моральності, пов’язаної з “обов’язком воскресіння”, що є загальною
справою людства.
ФЕЙЄРБАХ Людвіг Андреас
(1804 – 1872) – видатний нім. філософ. Він обстоював філософію як
науку про природно зрозумілу дійсність в її істині і універсальності. Істина,
дійсність, чуттєвість, за Ф., тотожні; людина є найреальнішим чуттєвим. На його
думку, старий неподоланий розлад між потойбічністю і реальністю повинен бути
знятий, щоб людство всією душею, усім серцем зосередилось на самому собі, на
своєму світі. На місце любові до Бога, як на Ф., слід поставити любов до людини
як єдину істинну релігію, на місце віри у Бога – віру людини у саму себе.
Основні праці: “Сутність християнства”, “Основи філософії майбутнього”,
“Сутність релігії” та ін.
ФЕНОМЕН (грец. phainomenоn – те, що являється) – 1) у
матеріалістичній філософії: те саме, що і явище; в ідеалістичній філософії:
суб’єктивний зміст нашої свідомості, що не відображає об’єктивну дійсність; у
філософії І.Канта протиставляється ноумену; 2) рідкісне,
незвичайне явище або видатна, виключна в якому-небудь відношенні людина.
ФЕНОМЕНОЛОГІЯ – 1) у філософії Г.В.Ф.Гегеля:
вчення про шляхи розвитку людської свідомості, яка розуміється як саморозвиток
духу; 2) один з потужних напрямків філософії ХХ ст. – вчення Е.Гуссерля
та його послідовників, що досліджує дані свідомості, духовні сутності як
незалежні від реального існування і чуттєвого досвіду; згідно з Ф., реальністю
є не те, що існує незалежно від свідомості, а те, на що свідомість спрямована.
ФЕНОТИП (грец. phaino –
являю і тип) – сукупність усіх ознак і властивостей організму, які сформувались
у процесі його індивідуального розвитку. Ф. складається в результаті взаємодії
успадкованих властивостей організму – генотипу та умов проживання.
ФЕТИШ (франц. fetiche від
португ. feitico – амулети) – 1) неживий предмет, який, за уявленнями
віруючих, наділений надприродною силою і служить об’єктом реліг. поклоніння;
2) предмет сліпого поклоніння.
ФЕТИШИЗМ (франц. fetichisme)
– 1) спосіб мислення, заснований на вірі в надприродні сутності неживих
предметів, за допомогою яких можна змінити дійсність (дія природних законів);
2) поклоніння неживим предметам, фетишам, яким приписують надприродні
властивості.
ФІДЕЇЗМ (франц. fideisme від
лат. fides – віра) – світогляд, заснований на переконанні у перевазі
віри над розумом.
ФІЗИКАЛІЗМ (грец. physike від physis
– природа) – одна з концепцій неопозитивізму, згідно з якою істинність
положення будь-якої науки залежить від можливості передати його мовою фізики.
ФІЗИС (або ФЮСИС) (грец. physis
– природа) – у вихідному значенні те, що становить основу будь-чого, що
довільно, без впливу ззовні діє, проявляє активність, зростає, розширюється,
породжує свої різноманітні прояви.
ФІКЦІЯ (лат. fictio) –
1) вимисел, підробка, використовувана з якою-небудь метою; 2) прийом,
який полягає в тому, що дійсність підводиться під яку-небудь умовну формулу
(напр., юрид. Ф.).
ФІЛАНТРОПІЯ (грец. philanthropia
– любов до людини) – 1) сукупність моральних уявлень і дій, спрямованих на
надання допомоги жебракам, тим, хто потерпів життєву катастрофу і знаходиться у
бідному стані; 2) благодійність, допомога неспроможним.
ФІЛОГЕНЕЗ (грец. phyle – рід,
плем'я і genes – породження) – історія розвитку конкретної органічної
форми з часу її зародження на Землі.
ФІЛОСОФІЯ (грец. philosophia
від phileo – любов і sophia – мудрість) – 1) система ідей,
поглядів на світ і на місце в ньому людини; наука про найзагальніші закони
розвитку природи, суспільства і мислення; 2) методологічні принципи, які
складають основу якої-небудь науки (напр.: Ф. математики, Ф. історії).
ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ – напрям у
філософії, який виник у 60-70-х рр. ХІХ ст. як прояв ірраціоналізму і
нігілізму. Прихильники даного напряму відстоюють погляд на світ як цілісний
організм (А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, А.Бергсон та ін.).
ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ – розділ
філософії, який займається поясненням сенсу, закономірностей, основних
напрямків істор. процесу, розкриває методи його пізнання.
ФІЛОСОФІЯ ПОЛІТИКИ –
1) одна з основних галузей політики, яка досліджує фундаментальні проблеми
політики, її найглибші засади і різні прояви, їх причини і наслідки, прагне
виявити та пояснити їх взаємозв’язки та зв’язки з ін. сусп. явищами і
процесами; 2) розділ філос. знання, предметом якого є ціннісно-світоглядні
принципи легітимності політики.
ФІЛОСОФІЯ ПРАВА – філос.
вчення про право, яке відповідає на питання, що виникають у правовій сфері
методом філософії; комплексна, суміжна дисципліна, що знаходиться на стику
філософії і юриспруденції.
ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ – філос.
пояснення релігії та її оцінка, визначені загальною концепцією того чи ін. мислителя.
ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ – в
широкому розумінні: філос. вчення про сутність людини; у вузькому – заснований
М.Шелером та Х.Плеснером напрямок у західноєвроп. філософії ХХ ст., який
поєднує у собі елементи філософії життя, феноменологію, прагматизм,
екзистенціалізм, структуралізм тощо у вирішенні проблем людини як
особливого роду сущого, осмисленні людської природи та людського буття,
способів людського існування.
ФІХТЕ Іоган Готліб (1762
– 1814) – видатний нім. філософ, провідний представник нім. класичної
філософії. Ф. розробив суб'єктивно-ідеалістичну концепцію наукознавства – науки
наук ( “Науковчення”, 1794). Запропонований Ф. “антитетичний” метод пізнання
містить деякі риси ідеалістичної діалектики (особливість його у тому, що
антитеза на виводиться з тези, а ставиться поряд з ним як його протилежність).
Органом розумного пізнання Ф. визнавав безпосереднє споглядання істини розумом,
тобто “інтелектуальну інтуїцію”. Центральною проблемою етики Ф. був феномен
свободи, яку він пов’язував не з індивідуальною мудрістю, а ставив у залежність
від істор. епохи, до якої належав індивід. Ф. розробив також утопічний проект
перевлаштування германських земель як “замкнутої торгової держави”. Головні
праці: “Основи загального науковчення”, “Призначення людини” та ін.
ФЛОРЕНСЬКИЙ Павло Олександрович
(1882 – 1937) – визначний рос. реліг. філос. Релігійно-філос.
тематику Ф. широко поєднував з дослідженнями у найрізноманітніших галузях знань
– лінгвістиці, теорії просторових мистецтв, математиці, фізиці. Він прагнув поєднати
істини науки з реліг. вірою, вважаючи, що первинним способом “схоплювання”
істини може бути тільки одкровення. Головні праці: “Про духовну істину”, “Стовп
і ствердження істини. Досвід православної теодицеї” та ін.
ФОМА (ТОМА) АКВІНСЬКИЙ (1225/26
– 1274) – найбільший реліг. філософ, систематизатор ортодоксальної
схоластики, основоположник томізму. Ф.А. прагнув філософськи обґрунтувати
катол. віровчення, осмисливши його з позицій аристотелізму. Ф.А. вважав і
розум, і віру – істинними шляхами пізнання. Досконале пізнання, за Ф.А., як і
досконале блаженство, полягає у спогляданні Бога, що можливе лише у раю або у
стані реліг. екстазу. Метою людини Ф.А. вважав досягнення загробного
блаженства, засобом досягнення якого є доброчесне життя. Ф.А. обґрунтовував
необхідність підкорення світської влади духовному верховенству катол. церкви, а
завдання будь-якого государя вбачав у сприянні всезагальному благу, у турботі
про збереження миру і справедливості у суспільстві.
ФОРМА (лат. forma –
зовнішній вигляд) – 1) філос. категорія, яка позначає спосіб зовнішнього прояву
змісту, а також спосіб зв’язку елементів змісту; 2) зовнішній вираз,
оформлення якого-небудь змісту.
ФОРМАЛЬНА МОЖЛИВІСТЬ – така
можливість, яка, в принципі, не суперечить законам розвитку природи і суспільства,
але умов для її реалізації немає і практично бути не може.
ФОРМАЦІЯ (лат. formatio –
вид, утворення) – система поглядів, звичок, моральних критеріїв, способу життя
людини певної епохи.
ФРАНК Семен Людвігович
(1877 – 1950) – рос. реліг. філософ і психолог. У своїх поглядах
Ф. підтримував і розвивав ідею всеєдності в дусі В.Соловйова, прагнув
примирити раціональне мислення з реліг. вірою. Ф. стверджував як вищу цінність
“всеосяжну любов як сприйняття і визнання цінності усього конкретно-живого”. Головні
твори: “Філософія життя”, “Духовні підвалини суспільства” та ін.
ФРАНКФУРТСЬКА ШКОЛА –
ліворадикальний напрям у нім. філософії, який виник на поч. 30-х рр.
ХХ ст. у Франкфуртському ін-ті соц. досліджень; варіант неомарксизму. (М.Горкгаймер,
Т.Адорно, Г.Маркузе, Е.Фромм, Ю.Габермас).
ФРАНЦУЗЬКИЙ МАТЕРІАЛІЗМ XVIII
ст. – ідейний рух, який характеризується просуванням матеріалізму на
більш високий рівень розвитку порівняно з матеріалізмом XVII ст. Корифеями
Ф.м. є Ж.О. де
Ламетрі, К.А.Гельвецій, Д.Дідро, П.А.Гольбах,
які виклали основи філософії Просвітництва у популярних енциклопедіях (через це
їх відносять до когорти видатних франц. енциклопедистів, очоленої Вольтером).
Величезний вплив на їх творчість здійснила філос. концепція Дж.Локка,
особливо його педагогічна теорія обумовленості культури особистості факторами
виховання та політ. ладу суспільства. Слід особливо відзначити збагачення
вчення про природу елементами діалектики (Д.Дідро) і у цілому розробку
атеїстичного підходу у гносеології (К.А.Гельвецій, П.А.Гольбах).
ФРЕЙДИЗМ – загальне позначення
різноманітних шкіл і течій, які прагнуть застосувати психол. вчення З.Фрейда
(1886 – 1939) для пояснення явищ культури, процесів творчості і
суспільства в цілому. В основі вчення З.Фрейда лежить дослідження
несвідомих псих. процесів. Усі дії людини пов’язані з несвідомими і, передусім,
сексуальними потягами.
ФРОММ Еріх (1900 – 1980)
– видатний нім. філософ, психолог, соціолог. Він відійшов від біології З.Фрейда
у прагненні вияснити механізми зв’язку між психікою індивіда і соц. структурою
суспільства. З позицій гуманізму Ф. висунув ідею створення гармонійного
“здорового суспільства” на основі психоаналітичної “соціальної та
індивідуальної” терапії. Основні праці: “Втеча від свободи”, “Анатомія людської
деструктивності” та ін.
ФУНКЦІЯ (лат. functio – виконання) – обов'язок, коло діяльності, призначення; роль, яку соц.
ін-т виконує щодо потреб сусп. системи більш високого рівня чи організації
інтересів складових її соц. груп та індивідів.
ФУТУРОЛОГІЯ (англ. future –
майбутнє) – наука про майбутнє, яка займається систематизованим вивченням
прогнозованих процесів.
| | |