V. Перша битва.
С заранія в пятокъ потопташа поганыя плъкы Половецкыя] пор. в Іп. р. 1185 „заутра же пятъку наставшу, во обЂднее веремя, усрЂтоша полкы ПоловЂцькиЂ”... „и Русь же дошедше вежь и ополонишася”... ст. 639 — 640. Нагадаємо, що „потопташа” — вислів в аналогічних випадках у літопису звичайний: „абье Мьстислав сшибеся с полкы ихъ, и потопташа середини полкъ”, Іп. 1174, ст. 576; „Половци же видивше устремишася на нЂ и сразишася с нимь, Русь же потопташа Ђ” 1180 p., ст. 623; 1195 р. — „стяги Олгови потопташа”, ст. 691; „Полочани... удариша в тылъ полка Мьстиславля и потопташа и”, ст. 692; „Олегъ же Святославичь видивъ, ажь ПолочанЂ потопталЂ стяги Мьстиславли и възвратишася к нимъ”, там-же. В пізній літер, традиції: Турки „потопташа гражанъ”, Нест.-Исканд., Пов. о Царьг., 1886 р. с. 34. Що в 1-му вид. написано „пяткъ” і в Кат. сп. „пякъ” це пояснюється тим, що в Мус.-Пушк. рукоп. це слово написано було з невиразним виносним т (пор. „ пяткъ” Іп. л. ст. 530), отож як робили Кат. копію, його й не помітили, а до тексту вид. р. 1800 його хоч і внесено, але недбайливо; див. ще „в пя(к”, Іп., ст. 651, прим. 32 (1185 p.).
рассушяся стрЂлами по полю, помчаша красныя дЂвкы Половецкыя. ] В тексті йдемо за поправкою Тіх. та Пот., що її стверджують записи Маліновськ. „рассушя(с”. „Расутися” = розсипатися, розвіятись, пор. „тако и жидове рассушяся от лица Христова”, Толк. пс. XII в.; „Расушася кости ихъ при адЂ” Пс. 140, 7 там-же, Срезн. II, 96 і III, 173. В літоп. р. 1068 „се Половци росулися по земли”, Іп., ст. 160, Лавр, і Соф. І, 142; „Татарове же разсунушася по земли” Лавр, та ин., Дан. Заточн, „сій (воїни) яко ловцы рассыпашася по земли” — нові заміни. Образ „розсипатися стрілами” — в нар. традиції також змінено: „И тутъ воры разбойники испугалися, | По дикой степЂ разстрЂлялися” Чт. О. И. и Др. Р. 1859 p., III, 127.
красныя дЂвкы] сполучення звичайне для XI — XII вв., пор.„не сквьрньная агница... добрая дЂвъка Θекла” Стихир. XII в. й ин. „Красьно отроча”, „уношя красьнъ зЂло” Изб. Свят. 1076 p.; „отъврати очи твои отъ жены красьны”, Панд. Ант. XI в. Срезн. І, 1318. Іп.: „жену красну вельми” ст. 284; у велик. піснях — Тіх.-Мілл. „препусти мнЂ ту дЂвку красную”, 34; „с красных девок повенечное”, Милл., Ист. п. 196; Шейн, Вел.: красная девка №№ 365, 554, 398, 1642 та ин.; в українських — красна дівка, красні дівки, Чуб. І, 91; V, 102, 267, 623 та сила ин.; у білор. — красна дзейка Носов, 221; Шейн, Б. п. 342, 395 та ин.; Шейн, Мат. І, 127, 174 та ин.
а с ними злато и паволокы и драгыя оксамиты] „паволока” — коштовна тканина, може, шовкова або грезетова, див. Срезн. II, 855. Часто в д.-р. пам. перекладних та оригін.; у Флавія „вЂшающе по вратом вЂнцЂ и паволокы радощями” кн. 4, Вол. 119 зв.; „паволока вавилонска”, кн. 5, арк. 155 зв. та кн. 7, арк. 241 зв. — „в поволочитыя ризы"; „ризы и паволокы” кн. 6, арк. 211 зв.; в Сказ. про Девген., „а гдЂ сестра ваша ходитъ и тутъ изослано паволоками златыми”, ПСтРЛ, II, с. 381; „паволокы” бере Ігор у візантійців; Новг. 4-ий 944 р. с. 30, 32; „и дарми многыми одариста я (В'ячеслав і Ізяслав Угрів), и съсуды и порты, и комонми и паволоками”, Іп. р. 1151, ст. 419: за „паволокы” згадано серед инших коштовних речей, пограбованих, як забито кн. Андрія Боголюбського р. 1175, Іп. ст. 592; „паволока испещрена на многими шелки” Дан. Заточн., с. 12 та ин., див. приклади у Срезн. II, 855.
„оксамитъ” — грец. έξάμιτος, саєтовий грезет з мережкою, саєта, оксамит, див. Срезн. II, 653; „плотная бархатная атласистая парча по золотой и серебряной земле, с травами и разводами, местами шитая золотыми и серебряными петлями, иногда двойными”, єп. Савва, Указат. патр. библ., додаток с. 2; вельможні особи вживали її для розкішного святочного вбрання: кн. Володимира Васильковича „увиша оксамитомъ со круживомъ, яко же достоить царемь” Іп. 1288 p.; боярин каже до забійці Андрія Богол.: „ты нынЂ в оксамитЂ стоиши, а князь нагъ лежить” 1175 p., ст. 590 — 1. — Затрималося в укр. нар. пісні, як назва коштовної матерії: „моя дівка багатирка: В будень ходить в сріблів злоті. | В свято ходить в оксамиті” Чуб. III, 464, № 27; „ти в аксамиті, а я в сірій свиті”, Чуб. V, 1017; „з червоного аксамиту намет напяли”, 1016; „чорний оксамит” 781, і Ант.-Драг. І, 183.
орьтъмами и япончицами и кожухы начашя мосты мостити] ортма — одяг; Макс. наближує до Половецького „артмакъ” (Укр. 104, пр. 13); Меліоранськ. виводить з турецьк. кореня ört — (вкривати), звідки örtmä, покривало. — „япончица” — накидка, капюшон, запозич, з турецьк. japanča або japunča (звідки серб. jапундже, польськ. opończa, укр. опанча), що відзначив уже давно Березін; у д.-р. повстало й здрібніле. — „кожухы” — хутряна одіж з широкими, але короткими рукавами; від полов. XVI в. звичайно звуть „шубою"; слово, відоме в старовину: „тръговыа кожюхомь дЂлательница” Амарт., І, с. 565; в Студ. Уставі, відомому в нас од XI в. див. Срезн. 1, 1246; у пов. про Девген. стратиг „дасть кожуховъ 50..., а теща подасть ему кожуховъ 20”, Карамз. И. Г. Р. III, прим. 272; „от кожь устроеныя ризы же и мантиЂ, яже кожюхы вЂсть нарицати обычай” Уст. 1193 p.; шатний — „кожюх оловира Грецькаго и круживы златыми плоскыми ошит” — в Іп. л. 1252 p., ст. 814.
мосты мостити...] — вислів, звичайний і в давн. і в усн. творчості: „й рече Володимеръ: требите путь и мостите мост”, Лавр. л. р. 1014, с. 127, Новг. 4-ий „мосты мостите”, с. 97; „и повелЂ мосты мостити на Дону”, т.-же, р. 1380, с. 317 (Пов. о Мам. поб.); „Да того же лЂта по всЂмъ городомъ мосты мостили и дорогы чистили” Новг. л. вид. 1879 p., с. 120; „улици мостили новымъ мостомъ улицу”, 76, себ-то клали новий поміст на брудному місці, як у „Сл.”. — В усн. традиції: „через ті річки мостять мости, Мостять мости да все головками” Макс. Укр. нар. п. І, 116; „Рукой онъ коня повелъ, | А другой началъ мосты мостить”, Рыбн. І, 47; „И черезъ рЂченьку мосты они мостили”, Барс. Причит. III, 126. „Надо мост мостить, серебром гвоздить”, Шейн, Мат. І 1, 32; „Царівно, мостіте мости”, Чуб. III, 83; „а ми мости помостимо, по пуд гряззю положимо”, Чуб. III, 42 — 43; (пор. „по грязивымъ мЂстомъ”, себ-то болотяним, грузьким; „грязивая рЂчка”, р. 1485, Срезн. І s. v.); „його тестенька любить, | Йому мостоньки мостить” Голов. IV 220; „Марусенька і помостила мости | 3 калинової трости”, Чуб. IV 416; також Голов. IV, 409; Чуб. V, 509; „Яж табе, милая, масты мащу”, Шейн, Бел. п. 201; про символічне значіння — див. Пот. Об'ясн. млр. и сродн. песен І і II, покажч. Схоже місце в укр. пісні-колядці: „мостила мости жуковинами... | Вберала ліси паволоками, | Сіяла поле дрібнов жемчугов”, Голов. II, 87; IV, 73, Пот. Об'ясн. І, 136.
и всякими узорочьи ПоловЂцкыми] „узорочие” = „драгоценные вещи или ткани с литыми, резными, ткаными или шитыми узорами; вообще драгоценные вещи”, Срезн. НІ, 1171. Це слово звичайне в пам. д.-р. письм., напр.: „Приде Олегъ к Києву, неся золото, и паволокы, и овощи, и вина и всяко узорочье” Іп. р. 907, ст. 23; ще приклади: кн. Андрій, збудувавши церкву, „жемьчюгомъ украси ю многоценьнымъ и всякыми узорочьи удиви ю...” Іп. ст. 582 (в Лавр., с. 364 і літ. Переясл. Сузд., с. 83); р. 1175 „выимаша золото и каменье дорогое и жемчюгъ и всяко узорочье”, Іп., ст. 589; р. 1183 погоріли „узорочія”, в ц. у Володимирі, ст. 630; „копимь сребро и соболи и ина узорочья” 1-ий Новг., р. 1193, вид. р. 1888, с. 167; те саме Соф. І, 169; Новг. 4-ий, с. 175 та ин. В пізній літер, традиції — теж: „со всЂми его благими узорочьи” Іст. Каз. ц. с. 4; „и обогатися Казански царь велми узорочьи безчисленными драгими, златом и сребромъ и конми, и доспЂхи и оружиемъ и полономъ”..., с. 28; „убози вои... наполнишася всякого узорочья до воли своея”, с. 162 і частенько; „казаки государевыхъ воеводъ даруваша соболми, лисицами, бобрами, і всякими иными узорочьи дорогими”, Строгон. літ. Сиб. л. р. 1907, с. 76; „его дочерямъ всякое узорочье покупай” 2-ий лист од їв. Грозн. до кн. Курбського, Р. Ист. Библ. XXXI, р. 1914, с. 120; „И въ полстола царь Давидъ рече гостямъ-заморянамъ: ,есть ли у васъ узорочье и такая вещь'“. Пов. о ц. Дав., р. XVII в., ПСтРЛ, III, с. 65 (bis). Сполучення всіх трьох коштовних речей, згадуваних у „Сл.” — маємо в Іп. л. р. 1164 „...Присла царь дары многы Ростиславу, оксамиты и паволокы и вся узорочь[я] разноличная”, ст. 522. — У переносному загальному розумінні (= оздоба, окраса) — це слово застосовувано и до людей: „Братіе моя милая и дружина ласкова, узорочье и воспитаніе Резанское”, або „удальцы и рЂзвецы узорочіе Резанское” та ин. — у „Пов. о разор. Рязани” Срезн., Свед. и зам XXXIX, с. 89 та ин. Потеб. 34 уважає слова „и всякыми — Половецкыми” за пізнішу глосу або вставку, що її зробив сам-таки автор, а переписувач поставив не на місці, зам. „и кожюхы и всякыми... Половецкыми начяшя”, тільки-ж Пот. зразу-таки застерегає, що в давн. пам. слова можна було і так розставити.
Чрълень стягъ, бЂла хорюговь, чрълена чолка, сребрено стружіе...] — перераховується здобич, що її захопили руські в вежах Половецьких після першого бою, вона припала Ігореві, як проводиреві. — „стягъ” — див. попереду. — „хорюговь” — запозичене слово монгольськ. „оронго”, д.-ц.-сл. „хоржгы” з діялект. hоронго, прапор (Меліор.); можливо, корогва була за прапор для окремого загону; у Флав. — часто: кн. 5, Вол., арк. 145 та ин., „возносоша хоругви кесаревьскыя”, „хоругви от'емше”, кн. 6, арк. 20 зв.; Тит. ...„возложи нань вЂнець злат и гривну злату и вда ему долго копіє злато и хоругвь сребрену”, кн. 7, арк. 229; в Іп. р. 1235 „Данило же... постави на нЂмечьскых вратЂхъ хоруговь свою”, ст. 778; „возлЂзоста два татарина на город с хоруговью”, ст. 853; „Туже Марцелъ хоругве своее отбЂже”, ст. 725; „аще Руская хоругвь станеть на забролЂхъ” ст. 757 та ин. чрълена чолка = бунчук, в Іп. р. 1172 „и бысть сЂча зла; и потяша и стяговника нашего, и челъку стяговую сторгоша (съ) стяга”, ст. 558. — сребрено стружіе = спис, власне ратище до списа; трапляється ще в „Сл.": Всеслав „дотчеся стружіемъ злата стола Кыевскаго"; у Флав. „и абіе воини обуимше я біахут стружии”, 2 кн. Вол., арк. 61; „Римляне же привязывающе сръпы къ стружіем отрЂзываху мЂхы”, кн. З, арк. 83; „есть же распятие Господне къ востоку лиць, есть же на камени высоко было, яко стружия выше” Дан, игум. ред. Норова р. 1864, с. 27, вар. з Мак. Мин., вид. Веневит., с. 19.
Дремлеть в полЂ Ольгово хороброе гнЂздо, далече залетЂло] пор. Іп.: „и рече Игорь ко братома и к мужемь своим... ,нынЂ же поЂдемы чересъ нощь...'; и рече Святославъ Олговичь строема своима: ,далече есмь гонилъ по Половцехъ, а кони мои не могуть; аже ми будеть нынЂ поЂхати, то толико ми будеть на дорозЂ остати'. И поможе ему Всеволоді, ако же облечи ту; и рече Игорь: ,да не дивно есть разумЂющи братья умрети', и облегоша ту”, ст. 640 — 641. — „Ольгово хороброе гнЂздо” — хоробра князівська сім'я, рід кн. Олега; пор. далі „не худа гнЂзда шестокрыльци” (кн. Ингварь, Всеволод и все три Мстиславича”); далі — розвивається це порівняння. Пор. у Сказ. о кн. Дм. Ив. „Братія и князи Русскіе, гнЂздо есмя были великаго князя Владимера Киевскаго, не въ обидЂ есми были пороженію ни ястребу, ни кречету, ни черному ворону, ни поганому сему Мамаю”, Тіх., с. 32.
не было оно обидЂ порождено] У 1-му вид. „небылонъ"; Бусл. і Тіх., ґрунтуючись на поданому парал. місці з Сказ. о Дм. Ів. виправили „не было въ”..., — на це пристали Весел., Огон., Малаш., Корш; Вс. Мілл. „не было къ"; Огон. здогадується, прим. с. 54, що спочатку було „не было ни обидЂ"; Владім. — не было оно [къ] обидЂ”. Уже Шішков убачав тут недоладньо розкрите „не было оно”, що обґрунтували Козл. та Барс.; на їхню поправку и ми пристаємо, гадаючи, що палеографічно її доведено. Тільки-ж і „въ” має за себе паралельні місця: „и се в тузЂ сей многа лЂта во обидЂ есмя” Сл. Адама к сущим в аде, Унд. 575, арк. 93, Увар. 316, арк. 156; вар. у ПСтРЛ. III, 12: „уже бо солнце наше зайде ны и во обидЂ всимъ остахомъ”, плачуться новгородці по смерті кн. Мстислава, р. 1179 Іп., ст. 610; „аз всЂм во обиде есм”, Мол. Дан. Заточи., сп. Унд., Миндалев, 165. Але „обидЂ” може бути й без прислівника, як завважив Пот. 35, от-як „избивая гуси... заутроку, обЂду и ужинЂ”, пор. „повергоша поруганью” Іп. л., отож це місце випадає перекласти „не було воно породжено для зневаги”... „Обида” — див. Срезн. II, 502 і далі.
ни соколу, ни кречету, ни тебЂ чръный воронъ] Порівняння — і заперечні і позитивні до птахів маємо в „Сл.” раз-у-раз; тут за Пот., „ні соколові й кречету, тим менш — чорному крукові”... — „Кречет” — це одна з пород сокола, що визначається не аби-якою силою і чималенька завбільшки. „А что поймали на ВологдЂ кречеты и сребро и бЂлу”... Догов. р. 1318 в. кн. Юрка з в. кн. Мих. Яросл. Срезн. І, 1321; „Кречату егда пута разрЂшатся, тогда онъ напущается на стада лебединыя и побиваетъ утята, летая по тихимъ заводямъ”, Дан. Заточн. в оброб. XVII в., Шляпк. с. 68. Р. 1476 кн. В. Шуйський в Новгороді подарував ц. Іванові Вас. „2 кречета да сокол” разом з иншими коштовними подарунками, а посадник (?) Казимер і собі 2 кречети. Новг. літ. за Αρχ. сп„ с. 54; 1-ий Соф. 16; цінували кречетів за Литов. ст. 1588, — червоного — 6 p., білого — 5 p., сірого — 3 p., a це була сума таки величенька; р. 1584 — 85 „Дано кречатникомъ... за два кречата под красные молодики по сукну доброму, цена по два рубли сукно”, Расх. кн. Срезн. І, 1321. В народній усній традиції — таке саме зіставлення, що й у „Сл.": „не видали сокола и кречета перелетнова” Кирша, с. 66, і див. покажч. (6 разів); „Не ясен сокол перелетывал, | Не белой кречет перепархивал, | Приезжал добрый молодец старый козак Илья Муромець” Этн. Сб. VI, 92; пор. Рыбн. III, 147, 158; „Вот тебе 12 ясных соколов, | Вот тебе 12 белых кречетов”, Кир. II, с. 85. Володимир князь загадує Василеві Казимировичеві їхати до Батия в Орду, кажучи: „А да свези где ему ноньце подароцьки: А во первых де двенаццэть ясных соколоф, | А во фторых то двенаццєть белых лебедей, | А во третьих то двенаццэть да серых крецятоф”, Григор. III, с. 296, 297, 298, 301.
„Черный ворон” — в Іп. „вранъ черьный” ст. 187; у Задонщині — „черному ворону” (сп. Унд.); в усній великор. традиції — часто: Кирша, 86, 88, 122 та ин.; Григ. І, 35, 207, 210 та ин.; III, 21 та ин.; Марков, 93, 159 та ин.; Миллер, Ист. п. 558, 561,- Гильферд. 917; РыІбн. III, 53 та ин.; Шейн, Вел. №№ 986, 1147, 1154, 1172 та ин.; в українській пісні — чорний ворон: Ант.-Драг. І, 24, 85 та ин., Чуб. І, 149, 596; V, 86, 372, 454 та ин.; те саме в біл. піснях — Шейн, Мат. І, 1, 184, 420 та ин. Так само як у „Сл.” ворог = чорний крук в усній традиції: Ілля Муромець — „насмотрЂлъ НевЂжу во чистомъ полю, Летаетъ НевЂжа чернымъ ворономъ...” Мати Добринина говорить до сина:
„Невежа то среди дня летает черньга вороном, | По ночам ходит змеем Тугариновым, | А по зарям ходит добрым молодцом, | Берегись ты от Невежи, чорна ворона”, Рыбн. II, 13, 14, 16; III, 70. Крук — лиха ознака і в „Пов. о Горе Злочастье": „злое Горе напередъ зашло на чистомъ поле молотца въстрЂтило, учало над молодцемъ граяти, что злая ворона над соколомъ”, Симони, с. 46, ст. 352 — 355; пор. в українській пісні — чорний крук — симбол лиха, Чуб. V, 784; в білоруській — „Ой у леси черны ворон граче, | А мне молодому головку оплаче”, Шейн, Мат. І, 1, 470. — Поганый Половчине: „поганство” Половців пояснювано : 1) тим, що з них погани, не христіяни і 2) тим, що „и нынЂ — каже літописець, — „при насъ Половци законъ дЂржать отець своихъ, кровь проливати, а хвалящеся о семъ, и ядуще мертвечину и всю нечистоту, хомякы и сусолы, и поймають мачехы своя и ятрови и ины обычая отець своихъ” Іп., ст. 11; Лавр., с. 15; Тверск. П. С. Р. Л. XV, с. 25 та ин. — В літопису „поганый” застосовувано до низки народів та вір: „поганыя измаильтяны” ст. 716, „поганЂЂ половьцЂ” 637, „поганыхъ болгаръ” 590, „поганыя бохмиты” 620, „поганых татаръ” 786; у Задонщині, опріч останнього сполучення — ще й „поганые бусурманы”, „хиновя поганые"; в усній епічній традиції — звичайно „татаровя поганые”, що заступили инших стародавніх ворогів Руси.
Гза бЂжить сЂрымъ влъкомъ...] — пристаємо на поправку Пот. й Огон. „Гза” (пор. Кзичь), що могло бути в рук. Мус.-П. або його оригіналі. У протографі — Къза, як чит. Корш, пор. тат. коджа (за Березіним, кза — гусь). — „Кза у силах тяжьких” згадано в Іп. р. 1185, ст. 649. Р. 1185 — спільник Кончаків в Іп. „Коза Бурновичь”. „СЂрымъ влъкомъ” — з вовка симбол швидкости, як часто в „Слові”.
Кончакъ ему слЂдъ править κ Дону великому] Кончак — енергійний, діяльний половецький хан, запеклий ворог Руси, керував низкою наскоків; літописець зве його „окаянным, богостудным, безбожным, треклятым” за зло, що вчинив він Руській землі. Р. 1192 він бере участь в князівських міжусобицях („Половци диции Концакъ с родомъ своимъ”, ст. 548); ρ. 1174 Кончак і Кобяк йдуть до Переяславля, але їх прогнав Ігор Святославич, і вони „побЂгоша весь полонъ свой пометавъше”, Іп. ст. 568 — 69; у серпні р. 1179 „поидоша иноплеменьници на Руськую землю, безбожний ИзмалтянЂ, оканьныи Агаряне нечистий, ищадья дЂломъ и нравомъ сотониным, именемь Кончакь, злу началникъ”..., „сии же богостудный Кончакъ со единомыслеными своими, приЂхавше къ Переяславлю, за грЂхы наша много зла створи крестьяномъ, онихъ плЂниша, a иныи избиша, множайшия же избиша младенЂць”, Іп. ст. 612 — 13; наприкінці цього 1180 року бачимо Кончака й Кобяка в спілці з кн. Ігорем, ст. 621, а дальшого року Ігор укупі з Кончаком та Половцями зазнають поразки від воєвод кн. Мстислава й Рюрика („Игорь же видЂвъ ПоловцЂ побЂжены и тако с Кончакомъ въскочивша в лодью бЂжа на ГородЂць к Чернигову”, ст. 623); p. 1183 23 лютого „в 1-ю недЂлю поста придоша Измалтяне безбожнЂи Половци на Русь воевать ко Дмитрову съ оканьным Кончаком”, ст. 628; дальшого 1184 ρ „пошел бяше оканьный и безбожный и треклятый Кончакъ со мьножествомь Половець на Русь, похупся яко плЂнити хотя грады РускыЂ и пожещі огньмь, бяше бо обрЂлъ мужа такового бесурменина, иже стрЂляше живымъ огньмь; бяху же и у нихъ луци тузи, самострЂлнии, одва 50 мужь можащеть напрящи” (Іп. ст. 634), все-ж це не пособило, і Кончак утік; дальшого 1185 р. — він тікає від загону, що його вирядив навздогін йому в. кн. Святослав (ст. 636), а потім знову, зібравши військо, розбиває Ігоря з братом та дружиною, ручиться за нього, узятого в полон, й іде до Переяславля. Р. 1187 — звойовує Русь по Рсі. Образ його в нар. традиції набуває епічно-багатирського вигляду. За це свідчить Іп. літ. під р. 1201: „от него (хана Отрока) родившусю Кончаку, иже снесе Сулу, пЂшь ходя, котелъ нося на плечеву”, ст. 716. Инший Кончак, може, син його — далі провадив політику батькову, то стаючи до спілки з Руссю, то воюючися проти неї: „в лЂто 6711 (1203) Рюрикъ съ Ольговици и съ погаными Половьци, Концякъ и Данила Кобяковиць, възяша градъ Кыев на щитъ в 1 день генваря на св. Василія” Новг. 1-й л., р. 1888, с. 179. Див. ще Голубовський: ПеченЂги, Торки и Половцы..., р. 1884, с. 131 і дд. та ин. Безпосередньо або через писану традицію — Кончак зберігсь у билинному епосі: „Да у Артака силушки сорок тысяцей, да у Коньшика силы сорок тысячей” Григ. III, 77; на Київ нападає Шкурлак, у нього улюблений зять Конщичек — там-же, 471; або — „Подошол де веть к нам да Кудреванка царь, | Подошел де со рать-силою великою, | Со милыем зятелком со Коньшаком. | ...У Коньшака силы сорок тысяцей”, там-же, 215, 212 і ДД· Пот. 38 виправляє „ему [у] слЂдъ править”, але це зайве, пор. „легко кормнику правити корабль” Іо. Злат. р. XIV в. та ин. Срезн. II, 1345; правити = скеровувати; перекладаємо: ,.К. скеровує йому путь до Д. в.”, а чом — це видко з дальшого половецького наступу „от Дона и от моря”.
