XXI. Поворіт Ігорів і слава князям.
Рек Боянъ и Ходына, Святъславля пЂснотворца старого времени Ярославля: „Ольгова когоня хоти! Тяжко ти головы кромЂ плечю, зло ти тЂлу кромЂ головы — Руской земли без Игоря] Місце багато коментували й виправляли. Ґрамм., Полев. і деякі инші читали „и ходы” = походи; инші „исходъ” — Дуб., В'яз. (О вар. 261), Владім. або „исходы” — Шамб.; декотрі — . „година” = час, Біцин, Барс.; инші — вбачали в „ходы” — дієприкм. т. часу — Голов., Огон. — або минул. часу — „ходил” Шевир.; В'яз, читав: „ходы на пЂснь” (Замеч. 476), покликуючися на Бусл., але як зрозуміти це місце? — Також і „хоти” пояснювали по різному: „хоти” — кличн. відм. од „хоть” — любка, улюбленець, Бутк., Павськ., Шишк„ Бусл., Огон. та ин.; инші — „хоть” = хоч — злучник припуст. Полев., Біцин, Сахар., Малаш., Пот., Барс, та ин., але цього — „хоть” concessivum д.-р. мова, судячи за Срезн., не знає в XII в. Залежно від того, як розуміти ці слова, змінювали й інтерпункцію, часом по инакшому розташовували слова. Отже, Ґрамм. читав: „и ходы на Коганя (далі перестановка) пЂснотворца стараго времени Ярославля, Святославля, Ольгова: Коганя хоти”... Вельтм.: „Рекъ бо Янъ пЂснотворецъ стараго времени Ярославля, Ольгова и ходы Святославли на Коганя Готи”. Барс., спираючися на Біцина, що за нього, правда, не згадує: „рекъ (или точнеє рече) Боянъ и годынЂ СвятославлЂ пЂстворецъ, а стараго времени Ярославля, Ольгова: Когане, хоти тяжко ти”... До Барс, прилучається Яковл.: „годины Святославли, пЂснотворецъ стараго времени Ярославля Ольгова: Коганю, хотя тяжко...” (за ним іде почасти Лонґ.: „пЂснотворць а”); Снєґір. „Ольгови Коганя ходы"; В'яз. (Иссл. о вар., с. 261) — „Рекъ Боянъ исходъ і на Святъславля пЂс, творца стараго времени, — Ярослава, Ольгова, Коганя хоти”... ґрунтуючися на Бутк., Дуб., що запропонував „исходъ”... або „ходяй на..."; за ним ішов Вс. Мілл., не помічаючи, що тоді важко зрозуміти все місце, знов-же й того, що для XII в. така фразеологія незвичайна. А втім люди це помічали (Огон., Пот.) й уважали слова „и ходы — хоти” за пізнішу вставку. Огон. читав: „Рекъ Боянъ [исходя на Святъслава пЂснотворца ст. вр. Ярославля и Ольгова, Коганя хоти"]. Пот. „Рекъ Боянъ [имр. одина [Святославля] пЂснотворьця стараго вр.: Ярославля, Ольгова, — каганя]: хоть и тяжько...” Владім.: „Рекъ Боянъ исходъ [с]ына Святославля пЂснотворца ст. вр. Ярославля, Ольга когда гоняхуть и: тяжко...” Ще відважніш і багатословніш реставрує це місце Корш: „Рекъ[у] бо я[зъ] ны[нЂ ся] худы и [поя вереме]на Святославля, [помяну припЂвку Бояню] пЂснетворця старого веремене — Ярославля, Ольгова, Коганя: хоти тяжько...” — Ми читаємо за ред., що найменш перекручує традиційний текст (адже безперечно, що 1-ше вид. стоїть ближче до рукоп. Мус.-П., ніж усі попереду подані способи читати), — запропонував її І. Забєлін (Αρχ. Изв. и Зам. 1894, № 40, 297 — 301). „И Ходына”, пор. сліди цього ймення в Акт. Юридич. 429, 431 в імені Новгор. волости Ходини в XIV-XV вв., десь по р. Ловаті. В Пск. обл. відоме село Ходиніна, в Ряз. обл. с. Ходиніно, під Москвою — р. Ходиня, Ходинський луг. „Ходыничь Останко” згад. як осельник Мозирський, р. 1552, — а було ймення по батькові, — було й ім'я Ходина, див. Тупиков, Словарь др. р. соб. им. р. 1903. — „Святославля Ольгова когоня хоти” = улюбленці Святославові та Ольгові, обидва і Боян і Ходина. Коли додержуватись нашої інтерпункції, переклад буде инакший: „Сказав Б. і X., Святославові співаки давнього часу Ярославля: ,любка державця Олега: тяжко голові без пліч, лихо тілу без голови' — так і Руській землі без Ігоря”. — Що треба саме так виправити, це доводить і д.-р. складня, оскільки ми знаємо її з світської пам'ятки — літопису (Пов. вр. л.), отже присудок, стоячи попереду двох підметів й погоджуючись з першим, стоїть завсіди в однині; так в Іп. л. — „иде Асколдъ и Диръ”, ст. 15; „и рече СвЂнгелдъ и Асмудъ”, ст. 46; „и отпрЂся Ярополкъ и Олегъ”, ст. 57; „ходи Володимеръ, сынъ Всеволожь, и Олегъ (сынъ) Святъславль”, ст. 190; „приведе Олегъ и Борисъ”, ст. 191; „яко иде Олегъ и Борисъ”, ст. 192; „оже идеть Володимеръ и Святополкъ” та ин. А присудок, що стоїть після підметів — звичайний в двійні і в мн. (спостереження, що його повідомила проф. В. П. Адріянова). — „Коганъ”, каганъ = державець — „титул владык Хазарских, Аварских и великотюрков Алтайских"; χαγάνος у Костянтина Багрянородного; в IX в. цей титул було поширено у Болгар, в XI в. подибуємо його на Русі, Барс. III, 377. Пор. в „Слове о зак. и благ.”, м. Ларивона XI в.: „Похвала кагану нашему Владимиру”, „похвалимъ же и мы... великаго кагана нашея земля”, „съвлечежеся убо каганъ” та ин.; Іп. л. р. 965, „Казаре изыдоша протіву съ княземъ своим каганомъ”, ст. 53; „Каганъ Козарескъ” у Жит. Кост. Філос.; „Каганъ звЂрообразный Скифский”, Ιο. Злат. XIV в., Срезн. II, 1171. — тяжко ти головы — Ґрамм., за ним Тіх., Вс. Мілл., Огон., Пот., Яковл. та ин. виправили „голо—, але Смірн. II, 131 слушно відзначив, що ця поправка непотрібна: це особливість загиблого рукопису. Пот. додає: „зло ти и тЂлу”, тільки-ж і це непотрібно: брахілогія — характерна риса для автора „Сл.”. — „Голову” треба розуміти не тільки в буквальному, ба й у переносному розумінні. Пор. у Данила Заточн.: „Многажды бо безнарядіем полцы погибаютъ. ВидЂхъ великъ звЂрь, а главы не имЂетъ; тако и добрыя полки без доброго князя погибаютъ”, вид. Шляпк., с. 14; „видЂхъ полкъ без князя, рече, великъ звЂрь без главы.
Мужи глава женам, a мужемъ князь”, там-таки, с. 38, 41; Пчела в сп. XIV в.: „Апаминда фивЂйскии видЂ много вои без добра воеводы и рече: великъ звЂрь но главы не имать”, с. 109; теж речення „Аполлона АθинЂйского”, цит. Шляпк., 72; в Лавр. p. 1015: „Аще бо князи правьдиви бывають в земли, то многа отдаются согрЂшенья [земли]; аще ли зли и лукави бывають, то болше зло наводить Богъ на землю, понеже то[й] глава есть земли; тако бо Исаия рече: .согрЂшиша от главы и до ногу', еже есть отъ цесаря и до простыхъ людей”, с. 136; там-таки, р. 1177: „аще бо князи правдиви бывають, то много отдается согрЂшенья земли той, поне то есть глава земли”, с. 361. — До поданого в „Сл.” прислів'я можна порівняти инше, не менш давнє: „не идеть мЂсто къ головЂ, но глава къ мЂсту” (слова кн. Ізяславові), Іп. р. 1151, ст. 442. Паралелі д.-руськ. „царь, князь = глава” зібр. Лонґін., ce. 64 — 65. Що з князя був саме організатор, й до того авторитетний, за це промовляє епізод в Іп. літоп. р. 1151: „тЂмъ нетвердъ ему бЂ бродъ, зане не бяшеть ту князя, а боярина не вси слушають”, ст. 426; звідси стають зрозуміливі слова князів Руських та Лядських (р. 1256) до кн. Данила: „ты еси, король, голова всимъ полкамъ”, Іп., ст. 831.
Солнце свЂтится на небесЂ, Игорь князь в Руской земли] Пот. „на небесе”, Корш „на небеси”. Пор. „одно солнышко катится по небу, один князь княжит над Русью”, Афанасьев, Р. Сказки, VI, № 63 (коли це не фальсифікат). Порівняння героя до сонця — див. попереду; окрім того — в билині: „Одно солнце на небЂ, одинъ мЂсяцъ, | Одинъ Донской казакъ на Святой Руси, | Илья Муромецъ, сынъ Ивановичъ”, Рыбн. II, 140. У голосіннях — сонечко = чоловік: „сберегите вы красно мое солнышко”, Барс. Прич. II, 100, 104, 107 та ин. Попереду Ігоря двічі порівнювано до сонця („четыри солнца”, „два солнца померкоста”).
ДЂвицы поютъ на Дунай, вьются голоси] Вельтм. р. 1866 „льются” — без потреби. Про Дунай — як про будь-яку „поетичну” ріку — див. попереду.
Игорь Ђдетъ по Боричеву к святЂй Богородици Пирогощей] — Боричев взвіз — підйом з Подолу до давнього міста, прикрим Дніпровим берегом, тепер поміж Андріївським собором та Михайлівським ман. Оцим спуском з „горы” скинуто Перуна: „Перуна же идола повелЂ (кн. Володимир) привязати къ конЂву хвосту и влЂщы с горы по Боричеву на ручей”, Жит. кн. Вл., Сборн. в пам. 900-лет. крещ. Руси, с. 26 (=Лавр. р. 988, с. 114). Корш читає: „Пирогощи”. Церкву Богородиці Пирогощої заснував кн. Мстислав Вел. р. 1131 (за Лавр, л.), за Іп. — р. 1132: „В се же лЂто заложена бысть церкви камяна святая Богородица рекомая Пирогоща”, ст. 294, „свершена” р. 1136, ст. 300. В Іп. р. 1155 читаємо: „Том же лЂтЂ йде Андрей (кн. Боголюбський) от отца своего из Вышегорода в Суждаль безъ отнЂ волЂ и взя из Вышегорода икону святоЂ Богородици, юже принесоша с Пирогощею исъ Царяграда в одиномъ корабли, и въскова на ню боле 30 гривень золота, проче серебра, проче камени дорогого и великого жемчюга; украсивъ, постави ю въ церкви своей святоЂ Богородици Володимири”, ст. 482; про те-ж саме трохи коротше — Лавр., с. 328, звідси, — висловлювано сумнів, чи-ж була й чи могла бути згадана в „Сл.” ікона р. 1187. Звичайно, в „Сл.” йдеться не про ікону, перевезену до Володимира й згодом перевезену до Моск. Успенськ. собора, а про иншу, що її привіз на Русь „в одиномъ корабли” з нею якийся Пирогостей. Соболевський має його за „видного боярина в Києве XI — XII в.”. Див. його Мат. и иссл. в обл. слав, филол. и археолог. 1910. Ще див. І. Малишевський, О церкви и иконе св. Богороддцы, под назв. „Пирогощи”, упоминаемых в лет. и „Сл. о п. Иг.”,-Чт. Общ. Нест. Летоп. р. 1891, кн. V, від. II, с. 113.
Страны ради] Пот., Корш — „рады”, але можливо, що в XV в. форми чоловічого та жіночого роду плутано. В дальшому йдемо за інтерпункцією Тіх.
ПЂвше... пЂти слава... ВладимЂру Игоревичю] Тіх. „пЂвши"; Корш: „пЂти [почьнемъ] Слава”. Ґрамм. скрізь відновив дав. відм.: Свягьславличю, Игоревичю, Бую туру Всеволоду, також Огон. й деякі ин. Приймаємо — для рукоп. М.-Пушк. написання з ч під титлом. ч під титлом — звичайно в рук. XV в.: Іп. літ. — ,.Мьстислали и „Мстиславичю”, ст. 345 і 356; „АндрЂеви Гюргеви' “, 416; „Иванови Ростислави” рекшему Берладнику”, 498 та ин. Пот., Огон., Вс. Мілл., Яковл., Корш — Всеволоду. Далі Корш: „ВолодимЂру [уному] Игоревичю”. — ПЂти слава — наз. зам. знах. див. „Лекции” Собол. 197: звичайна заміна і в сьогочасн. живих півн.-руськ. говірках, що потрапила в текст „Сл.” уже в Псков, рукопису. Згадку про „пЂние славы” див. Іп. р. 1251: як кн. Данило та брат його перемогли, „пЂ(с славну пояху има, Богу помогшу има, и придоста со славою на землю свою”, ст. 813. В билинному епосі — звичайно: „Тут Соловью и славу поютъ”, Рыбн. І, 54 — 61, 75, 85, 363 та ин.
Здрави князи и дружина, побарая за христьаны на поганыя плъки. Княземъ слава а дружинЂ]. Тіх. „поборая”, Корш — „побараюче”, та це й непотрібне. Пот. — „пълкы”. Огон. гадає, що слова „побарая... аминь” додав пізніший переписувач. Що-до „аминь” — це можливо, але за инше — свідчать вислови в найдавнішому літопису: Іпат. р. 1097 „погани ймуть радоватися и возмуть землю нашю, юже бЂша стяжали ваши дЂди и отци ваши трудомъ великимъ и хороборьствомъ побаряюще по русьской земли”, ст. 237; Лавр. — „отци и дЂдЂ... побарающе по русьской земли”, р. 1097, с. 254; „приемше от Бога на поганыЂ побЂду”, Іп. р. 1181, с. 623. — Князем ъ слава а дружинЂ — а злучне (див. Срезн. Мат. І, 1) а не протиставне, щò відзначив уже Пот., чом поправка Коршева „и дружинЂ” — не до речи. Співати славу, закінчуючи повідання, засвоїла й народня усна поезія, пор. у думах, — про Самійла Кішку „Слава не вмре, не поляже. Буде слава славна: поміж козаками, | Поміж друзями, | Поміж лицарями, | Поміж добрими молодцями. | Утверди, боже, люду царського, | Народу християнського, | Війська Запорозького, | Донського, | З сиею черню Дніпровою, Низовою, | На многая літа, | до конця віка”, Ант.-Драг. І, 219 — 20; або в думі про трьох братів — „Отже то, панове, хочай легли, | Полегли голови трьох братів; | Та слава їх не помре між царями, між панами, | Між православними хрестьянами.| Дай, Боже, миру царському, | Миру хрестьянському В тім здравіє на многа літа. Аминь”, І, 124; в думі про смерть Хмельницького: “...його слава козацька — молодецька | Не вмре, не поляже: | Ти буде вона славна міжду друзями — молодцями Од нині і до віку. | Даруй, Боже, всему миру живому і нам на здоров'я | Та на многії літа | Од нині й до віка”, II, с. 29; в думі про похід на Молдавщину: „Оттогді то Хмельницький помер, | А слава його козацька не вмре, не поляже, | Теперешнього часу, Господи, утверди і подержи | Люду царського, | І всім слушащим, | І всім православним християнам, Сему домодержавцю, Хазяїну й хазяйці, | Подай, Боже, на многа літа.”, II, 102 — 3; ще див. І, 113, 120, 133, 171, 181, 196-7; II, 15. — Мабуть „аминь” у „Сл.” — з'явилося так само випадково, як в одному з поданих вихвалянь, воно органічно з „Сл.” не звязано. — В великоруській усній традиції постерегаємо те саме: в Строган. Сибірському літопису, що в ньому чималою мірою відбилася усна поезія: „Слава их... не минется”, Сиб. літ. р. 1907, с. 94; у билинах: „А ишше тут по 'нине и славы поют, | A славы де поют и старину скажут”, Григ. III, 63; „Да и тут де Сокольнику славы поют, А славы поют Сокольнику — старины поют”, III, 378; „А веть тут где змеишу и славы поют, | А славы поют да старину скажут”, III, 389; те саме — 424, 432, 438, 448, 455, 469, 506 та ин. В бил. про Василя Окульєвича: „После этого то времени славы поют, | A славы ти поют да в старинах скажут”, III, 129; „Ишше тут им типерече славы поют, А славы поют, фсем старины скажут”, III, 404. — Ця прикінцева формула, мабуть, має за своє джерело письменство. Що вона така стала, це зайвий раз доводить, які напрочуд життьові поетичні формули, що їх застосував автор „Слова”.
